ТАРÁБ АНДАЛУСÍ » Музика країни Аль-Áндалус – Про програму

Витоки андалуської школи арабської музики

Всередині головної Кордовської мечетіУ 711-720рр. н.е. племена берберів північної Африки, нещодавно звернувшихся до ісламу, підпорядкували своїй владі майже всю Іберію (Іспанію і Португалію), крім її крайньої півночі (Астурії), і вже к середині VIII століття велика частина півострова утворює нову і могутню мусульманську державу – Аль- Андалус. Це співпало з переміщенням світового центру ісламу з сирійського міста Дамаска в іракський Багдад, суперництво з яким на кілька століть вперед визначило розвиток Аль-Áндалус.

VIII-IX століття – “золотий вік” ісламу. Мусульманський світ охоплює величезну територію від Марокко на заході до Персії на сході. Арабська мова, як обов’язкова для мусульмани, викладається при мечетях і стає основним засобом спілкування між різними народами. Це сприяє обміну знаннями, переміщенню людей і, як наслідок, громадському, науковому і культурному прогресу ісламських країн. Багатство Багдада та інших приєднаних ісламських земель, а також розширення зв’язків з іншими країнами, сприяють тому, що Багдад і двір халіфа стають центром цивілізації. Слідом за школами при мечетях, халіфи стверджують Будинки Мудрості – бібліотеки, всіляко заохочуючи переклад книг на арабську мову і поширення знань і наук. Протягом декількох століть правителі Аль-Андалус – вихідці із Сирії – докладають зусиль, щоб їх країна не поступала могутності і рівню розвитку Багдада. І це було не випадково, адже територія Іберії має близький Близькому Сходу клімат, але при цьому набагато більш сприятлива і багата на природні ресурси, особливо на воду, необхідну для ведення господарства.

З приходом ісламу в Аль-Áндалус починається новий виток суспільного розвитку (після Стародавнього Риму). Мусульмани привнесли до Іберії давні і сучасні науки і технології з усього світу, високорозвинену культуру та звичаї за прикладом Багдада, що перетворило світ Аль-Андалус і вплинуло практично на всі сфери життя корінних народів Іберії. Важливим чинником цього була висока релігійна терпимість нових правителів до представників інших релігій (християн і євреїв) протягом декількох перших століть існування країни. Завдяки цьому на території Аль-Андалус сформувалася унікальна культура, що представляє собою сплав Сходу і Заходу, сильний вплив якої на культуру Іспанії та Португалії простежується і до наших днів.

Зірьяб та його школаЗ середини VIII століття політичним і культурним центром Аль-Андалус стає Кордоба, у якій переміщується двір еміра і будується головна мечеть країни – третя за величиною в ісламському світі (після Мекки і Медини). Одночасно у дворах андалусьскої знаті за прикладом Кордоби і Багдада з’являються музиканти з різних країн ісламу, які привносять в країну безліч музичних інструментів і музику з усього Близького Сходу. Подальший розвиток музики Аль-Áндалус пов’язують з ім’ям видатного музиканта IX століття Зірьяба із Багдаду, з появою якого при дворі кордовського еміра відбувається ціла культурна революція. Зірьяб служив у еміра в якості “міністра культури”, у зв’язку з чим образ його життя, звички і манери були широко перейняті суспільством аж до самих нижчих класів. Зокрема, це стосувалося звичаїв у сфері їжі, порядку сервірування столу, столового посуду, нових страв і продуктів, кулінарних рецептів, одягу, зачісок, особистої гігієни та косметичних засобів (Зірьяб навіть заснував перший в Європі косметичний салон), а також розваг (привіз індійські шахи). Зірьяб залучив на службу до еміра багатьох вчених і мислителів, і сам був філософом і астрономом.
Зірьяб був надзвичайно талановитим музикантом, і за легендою змушений був залишити Багдад після блискучого виступу перед самім халіфом через ревнощі його вчителя до його таланту. Його прізвисько “Зірьяб” означає по-арабські “чорний птах” (дрізд) з-за темного кольору його шкіри і його особливого приємного низького оксамиту його голосу. Розроблені Зірьябом методи тренування вокалу використовуються і досі. Він знав більше 10000 пісень напам’ять, які він виконував акомпаную собі на уді. Він був чудовим удістом. Він додав уду 5-у струну і винайшов подовжений медіатор з пера орла для гри на ньому (замість шматочка дерева). Він був майстром тарабу і вірив, що його виконання надихають джини. Зірьяб заснував у Кордові першу в Європі (після Піфагора) музичну школу, в якій могли вчитися представники різних станів (включаючи наложниць). Так він сприяв появі при дворі безлічі обдарованих музикантів і заклав сильну музичну традицію на століття вперед. Поява таких шкіл сприяла розвитку музики та інструментального мистецтва, включаючи виконання музики ансамблями з великої кількості музикантів, а також систематизації музичних знань (музичної теорії) на основі андалуської нуби.

* * *

1. Андалуська нуба

Мавританки музикують Слово “нуба” – від арабського “черга”, у порядку якої музиканти виходили з-за фіранки до еміра. Мистецтво андалуської нуби досягло свого розквіту к початку XII століття разом з широким розвитком інструментального, вокального, поетичного та пісенного мистецтва, і мало сильний вплив на всю музику Близького Сходу. До цього моменту нуби являють собою музичні композиції тривалістю одна година кожна. Кожна нуба (в дусі давньо-індійської та перської музичних традицій) мала свій лад (послідовність нот мелодії – всього 24 різних лада), кожен з яких виконувався тільки в певний час доби. Музика, спів і поезія були надзвичайно популярними видами мистецтва. За спогадами мандрівника Аль-Ямані, який був в Мáлазі в 1015г., вночі у всьому місті не можна було знайти тихого місця: всю ніч скрізь була чутна музика. Сьогодні мистецтво андалуської нуби продовжує існувати в країнах, які прийняли мігрантів з Аль-Андалус, що тікали від Реконкісти – в Марокко, Алжирі, Тунісі, Лівії, де вона тепер є класичною музикою цих країн.

Нуба зазвичай починається з інструментальної імпровізації (“таксім”), після якої йде музичний розвиток в декількох ритмах (“тувіш’я”), заспів співака у вільній імпровізаційної манері (“муввáль”, зав’язка), і далі послідовності пісень (“санá”) – структура, яка сьогодні є стандартом музики Близького Сходу (а в Іспанії – також і музики фламенко).

Одночасно з музикою в Аль-Андалус в VIII-IX столітті з країн Близького Сходу потрапляє мистецтво складання віршів і пісень, у тому числі культура “романтизму” (віршів про кохання). Складати вірші було одним із звичайних занять знаті, музикантів, вчених і філософів. А музикувати і співати любовні пісні – звичайним заняттям у жінок. В Аль-Андалус було вдосконалено мистецтво перекладання віршів на музику і ритм так, щоб їх було легше співати, а також розроблені правила структури пісень, що стали основою всієї майбутньої пісенної культури Іспанії і навіть Європи. Пісні, покладені на музику, на класичному арабському отримали назву “мувашшах” (від слова “розставлений”), а на розмовному арабському (зазвичай з приспівом) – “заджаль”. До XII століття музичне мистецтво Аль-Андалус настільки цінувалося, що багато музикантів Близького Сходу приїздили в Аль-Андалус вчитися музиці і складанню пісень.

Серце мавританського замку Альгамбра (Гранада)

Мувашшах

О ти, хто покарання мені від Бога
Дозволь моєму коханню лише стати сильніше
Адже якщо перед Богом я покаюся
Кому дістанеться моя любов?

О ви, солов’їв хто якщо знає тужіння –
Моє кохання чисто і ті, хто кохають –
Лише таке жадають!
Вино моє насолодою мені не стане,
І від вина її забути я не зможу
Нехай той хто проти – сам страждає,
Адже якщо перед Богом я покаюся
Кому дістанеться моя любов?

В зачаруванні ви всі зростаєте – а я ж кохаю!
І до той лише я прагну насолоди!
В любві до тебе я й помру!
Нехай той хто проти – сам страждає,
А я вже страждаю, сумно мені, я слабну, я хвора …

Скажи ж, що мені робити, о, зірка ночі?!

Абу Аль-Хассам Шуштарі, поет, суфій
(Гранада, початок XIII ст.)

* * *

2. Пісні мозарабів

Фрагмент ранньохристиянскької мозарабскої літургії іберійською латинськоюНароди, що прибули до Аль-Андалус з інших країн, представляли досить незначну частину населення, з них вихідці з Аравії – меншість. Основну частину приїжджих мусульман складали білі жителі Африки – “бербери”, і в більш пізній час – чорні “маври” Мавританії. Основною частиною населення були корінні іберійці. Релігійна толерантність Аль-Андалус призвела до того, що аж до середини X століття не менше половини її населення складали християни, а іншу значну його частину – іспанські євреї (“сефарди”), що жили в Іберії з часів Давнього Риму. Християни і євреї називалися “мозараби”, від арабського “муст-араб” (“під арабами”). Вони повинні були сплачувати додаткові податки та дотримуватися певних правил (наприклад, не входити до мечеті), але в цілому рідко переслідувалися з-за віри. З X століття звернення в іслам стало більш масовим через економічні та соціальні переваги, що відкриваються для новозвернених. Весь цей час відбувалися асиміляція і “схрещування” культур всіх частин суспільства. Мозараби були змушені опановувати арабську мову, а мусульмани переймали деякі особливості латинської вимови від християн. Випускалися двомовні монети, частими були шлюби між представниками різних релігій, навіть існували спільні церкви трьох релігій (з трьома входами з різних сторін).

Мозарабський живопис з арабо-мавританськими елементами (форма віконних прорізів, глечиків, розпис стін: малюнок і колір)Все це сприяло глибокому взаємопроникненню та асиміляції іберо-християнської і мусульманської культур, у тому числі у музиці, піснях та поезії. Відомо, що ранньохристиянські мозарабські літургійні піснеспіви збагатили лади андалуської музики, а інструментальне та пісенне музичне мистецтво мусульман широко поширилося і в середовищі християн. Завдяки поезії часів Аль-Андалус нам відомі особливості мозарабського діалекту латинської мови – “ладіно” (“лаціна” з арабським акцентом). Зокрема, в IX-XII століттях існувала традиція, коли мувашшахі арабською завершувалися останнім куплетом (арабською: “хáрджа”) латинською, що був записаний арабськими або єврейськими літерами. Використання на письмі алфавіту цих стародавніх мов дає можливість відновити точне звучання слів середньовічного мозарабського латинського діалекту. У той же час у мозарабській мові відзначається наявність великої кількості слів арабською, змінена вимова слів і нові, характерні для арабської мови, мовні звороти.

Мозарабська хáрджа

Baise meu coraýon de mib
Ya Rab, si se me tornarad
Tan mal me doled lil-habib
Enfermo yed cuand sanarad
  Моє серце покидає мене
О, Господи, коли воно повернеться?
Так боляче мені без коханого! ..
Моє серце хворіє, коли ж воно одужає? ..

Йехуда Лєві, сефард, врач, філософ, поет
(Толедо, початок XII ст.)

* * *

3. Трубадури Оксітанії

Наприкінці XI століття на півдні Франції (в Окситанії, або Аквітанії) з’являються “трубадури” – шляхетні лицарі, що піднесено оспівують мирську любов до жінок під власний акомпанемент на музичному інструменті. Через вплив церкви феномен трубадурів довгий час вважався суто французьким явищем, але є й інша версія його виникнення.

Трубадури (XIV ст.)Першим трубадуром вважається Гільєм IX, герцог Оксітанський (1071-1126) з Пуатьє. Його батько Гільєм VIII брав участь у хрестових походах (Реконкісті) проти мусульман Аль-Андалус, і за правління їх обох були відвойовані багато мусульманських земель – від Арагона до Толедо. Про Гільєма VIII говорили, що він “приніс з Іспанії пісню разом зі співаками і віолами” – це були полонені мусульмани-музиканти. Але це була не єдина причина. В XI столітті музика в Аль-Андалус вже була масовим явищем, всі знатні двори були центрами музичної та поетичної культури. Обширні політичні та торговельні зв’язки спонукали християнські двори наслідувати звичаї мусульманської знаті, включаючи музику і поезію, і навіть віротерпимість. Аль-Андалус славилася своїми музичними інструментами та поставляла їх в інші країни Європи, про що свідчать назви інструментів, що збереглися в інших мовах (“лютня” – від “аль-уд”, “гітара” – від “кітар”, “ребек” – від “ребаб”, “гайта” від “райта”, “теорба” від “тараб” – ще одна назва для “уда”). Музичні школи Аль-Андалус залучали музикантів з інших країн, і таким чином музичні знання через них і їхніх учнів поширювалися по всій Європі. Окремі князівства Аль-Андалус змагалися між собою у кого краще музиканти. Це сприяло появі “бродячих” музикантів, яких часто запрошувала на службу християнська знать. Взяття Толедо (1085) і прихід до влади в Аль-Андалус менш віротерпимих правителів-Альморавидів призвели до того, що значна кількість мозарабов (в Толедо та інших північних землях) опинилися під християнським правлінням або змушені були покинути Аль-Андалус через гоніння з боку мусульман. Разом із населенням в новий християнський світ переносилася культура, наука і технології Аль-Андалус, в тому числі музика, поезія, література. За однією з версій навіть саме слово “трубадур” (trovadore) виникло не від латинського “tropare” (“складати”), а від арабського “тарáб” (ще одне значення цього слова: “співати”).

Пісня трубадуріци

Я повинна співати про те, про що я не хочу
Я так сердита на того, кого я люблю
Тому що я люблю його більше, ніж щось інше
Ні подяка, ні кокетство не сподвигне його
Ні моя краса, ні мої достоїнства, ні здоровий глузд
Я кинута і зраджена
Як якби я була страшною на вигляд

Цікаво, чому ти став такий гордий
Друзі, у мене є причина для плачу
Неправильно, що інша любов забирає тебе у мене
Не має значення, що сказано або дано тобі
Пам’ятаєш, як було все від самому початку
Нашої любові, бачить Бог, я ніколи не бажала
Щоб з моєї вини ми розлучилися

Моя гідність та благородство допоможуть мені
Моя краса та моє добре серце
Тому я посилаю тобі цю пісню
Нехай вона буде моїм посланням
Але я хочу знати, мій друг
Чому ти такий жорстокий та дикий по відношенню до мене
Я не знаю, це пиха чи зла воля

Але особливо я хочу, щоб моє послання передало
Що багато людей страждають від надмірної гордості

Беатріс де Діа, трубадуріца

Беатріс де Діа, графіня, трубадуріца
(Діа, Оксітанія (південна Франція))

Оригинальний текст (давньо-оксітанський)

A chantar m’er de so qu’eu no volria,
tant me rancur de lui cui sui amia,
car eu l’am mais que nuilla ren que sia:
vas lui no.m val merces ni cortezia
ni ma beltatz ni mos pretz ni mos sens,
c’atressi.m sui enganad’ e trahia
Com degr’ esser, s’eu fos dezavinens.

Meraveill me com vostre cors s’orgoilla,
amics, vas me, per qui’ai razon queu.m doilla;
non es ges dreitz c’autr’ amors vos mi toilla,
per nuilla ren que.us diga ni acoilla.
E membre vos cals fo.l comensamens
de nostr’amor! Ja Dompnedeus non voilla
qu’en ma colpa sia.l departimens.

Valer mi deu mos pretz e mos paratges
e ma beutatz e plus mos fins coratges;
per qu’eu vos man lai on es vostr’ estatges
esta chanson, que me sia messatges:
e voill saber, lo meus bels amics gens,
per que vos m’etz tant fers ni tant salvatges;
no sai si s’es orgoills o mal talens.

Mais aitan plus voill li digas, messatges,
qu’en trop d’orgoill an gran dan maintas gens.

* * *

4. Кантіги Альфонсо Х

Початок XIII століття – розпал хрестових походів проти Аль-Андалус. У 1236 відбувається переломний момент – під владу християнських правителів пала Кордоба. А до кінця століття християни вже завоювали всю Португалію і південь Іспанії до Гібралтару, включаючи Севілью. Мусульманська еліта змушена була покинути ці землі, і основним культурним центром Аль-Андалус стали Гранада і країни Африки. У цей час для зміцнення влади, віри і згуртування мусульман правителі нової династії – Насрідов – починають будівництво в Гранаді величного замку “Альгамбра” – “восьмого” дива світу.

У 1252 королем християнських Кастилії і Леона стає Альфонсо Х, який за своє правління доклав великих зусиль в централізації влади і приведення християнських земель до одного закону. Природні схильності Альфонсо, вплив звичаїв завойованих ним нових південних земель, а також наявність поруч висококультурної Гранади сприяли тому, що король і сам був високоосвіченою людиною, за що навіть отримав прізвисько “Мудрий”. Він захоплювався філософією, астрологією, історією, музикою, поезією, шахами, і прагнув створити навколо себе висококультурний двір. Він зобов’язав використовувати кастильську мову при дворі, заохочував переклади на неї літератури з арабської та інших мов, і тим самим популяризував її як основну мову королівства. Він тримав при дворі арабських, єврейських і християнських лікарів, філософів, учених, поетів і музикантів, у тому числі з числа “мудехар” -ів – мусульман, “яким дозволили залишитися”.

Ілюстрація до прологу Кантіг Святої МаріїПід особистою редакцією самого Альфонсо були складені кілька придворних збірників пісень- “Кантіги”, з яких найбільш відомі романтичні “Кантіги де Аміго” та релігійні “Кантіги Святої Марії» (не менше 420 Кантіг). Збірники є пам’ятками не тільки оригінальних текстів і нот XIII століття, а й зображень музикуючого короля, придворних музикантів та музичних інструментів тієї епохи, в більшості своїй дісталися в спадок від Аль-Андалус. Тексти пісень Кантіг були записані на галісійсько-португальському латинською – основній мові півночі Іспанії та християнської поезії, близької до оксітанської мови трубадурів. Відомо, що Альфонсо був добре знайомий з їх исскуством, і вважав себе одним з них.

Кантига Святой Марии № 77

Desto fez Santa María miragre fremoso
ena sa igrej’ en Lugo, grand’ e pïadoso,
por ũa mollér que avía tolleito
o mais de séu córp’ e de mal encolleito.
Одна жінка була повністю паралізована

Que amba-las súas mãos assí s’ encolleran,
que ben per cabo dos ombros todas se meteran,
e os calcannares ben en séu dereito
se meteron todos no córpo maltreito.
Її кінцівки зморщилися і скарлючилися

Pois viu que lle non prestava nulla meezinna,
tornou-s’ a Santa María, a nóbre Reínna,
rogando-lle que non catasse despeito
se ll’ ela fezéra, mais a séu proveito
І жодні ліки не могло її вилікувати
Її віднесли на носилках до церкви Діви Марії в Луго

Parasse mentes en guisa que a guarecesse,
se non, que fezéss’ assí per que cedo morresse;
e lógo se fezo levar en un leito
ant’ a sa igreja, pequen’ e estreito.
І вона залишилася там на всі служби

E ela alí jazendo fez mui bõa vida
trões que ll’ ouve mercee a Sennor comprida
eno mes d’ agosto, no día ‘scolleito,
na sa fésta grande, como vos retreito
На Успіння в серпні жінка раптом розправила кінцівки …

Será agora per min. Ca en aquele día
se fez meter na igreja de Santa María;
mais a Santa Virgen non alongou preito,
mas tornou-ll’ o córpo todo escorreito.


Pero avẽo-ll’ atal que alí u sãava,
cada un nembro per si mui de rij’ estalava,
ben come madeira mui seca de teito,
quando s’ estendía o nervio odeito.
… від чого пролунав сильний хрускіт

O bispo e toda a gente deant’ estando,
veend’ aquest’ e oínd’ e de rijo chorando,
viron que miragre foi e non trasgeito;
porende loaron a Virgen afeito.
Єпископ і люди, які стали свідками чудесного зцілення,
плакали і дякували Святу Діву Марію

Da que Déus mamou o leite do séu peito,
non é maravilla de sãar contreito.

* * *

5. Народні пісні, романси і вильянсіко

До середини XIV століття територія Аль-Андалус скоротилася до провінцій Гранади, Альмерії і Мурсії. У цей час в Європі знову наступили темні часи: “чорна смерть” (чума) за півстоліття забрала життя більшої частини населення. Однак для Аль-Андалус це принесло відносний мир на наступні 150 років і новий культурний розквіт. Це була епоха завершення будівництва Альгамбри. Численні її легенди (прочитайте книгу Вашингтона Ірвінга “Альгамбра”!) оповідають, що в цей час християнські та мавританські правителі часто дружили, їздили один до одного в гості, грали разом у шахи, дискутували про науки і філософію, захоплювалися музикою і поезією. Те ж саме відбувалося у простого люду: коли маври і християни жили один з одним у світі, і, як це буває, закохувалися в носіїв іншої релігії, страждали від цього, і складали про це свої пісні. Музика та поезія до того часу були вже доступним і народним мистецтвом. Професійні музиканти при знатних дворах продовжували вдосконалювати музичні знання, і саме в цей час в Європі настає Ars Nova, “музичний Реннесанс”, коли в інструментальній музиці з’являється багатоголосся і гармонія (акорди). Але навіть гармонія в Іспанії мала сильний вплив музики Аль-Андалус (характерна “андалуська каденція” і сьогодні є типовою для всієї іспанської музики).

Картина XVIв. на сюжет романсу 'Три маврітанкі', що представляє трьох християнських дівчатВильянсіко “Три маврітанки”, складене у формі заджаля (мувашшаха з приспівом), відомо нам завдяки популярному Збірнику палацових пісень (“Cancionero del palacio”) XVI століття. У цей час текст вильянсіко було прийнято трактувати з релігійним змістом: три маврітанкі охрестилися в християнство. Але насправді текст цього популярного вильянсіко з красивою мелодією і словами розповідається про події середини XIII століття. Про те як один християнський лицар приїхав в мавританський замок в Джайене (зараз Хаéн) і випадково побачив у замку трьох дочок мавританського коменданта. Закохавшись у всіх трьох відразу, він непомітно пробрався в замок, щоб побачитися з ними. Підслухавши їхню розмову в саду, він дізнався що вони всі три теж закохалися в нього з першого погляду, що змусило його відкрити свою присутність. Він був схоплений охороною, але розібравшись в ситуації мавританський правитель Альгамар (чиїм ім’ям і названа Альгамбра) за згодою з християнським королем Фердинандом III за свій рахунок влаштували весілля лицаря з однією з дівчат, для чого вона і була негайно охрещена …

Фортеця Санта Каталіна в місті Хаен (ар.: Джайен)За часів Фердинанда ІІІ, батька Альфонсо Х, фортецею Абрехві (зараз Санта Каталіна) в Хаені правил Сулейман, довірена особа Альгамара, того самого який почав будувати велику Альгамбру. Сулейман втратив дружину після пологів, що залишила йому на виховання трьох доньок: Ашу, Фатіму і Марьєн (Марію). Йшов час – дівчата стали прекрасними дамами, про красу яких подейкували далеко за межами Хаена, і тому батько тримав їх під замком подалі від сторонніх очей. В один щасливий день приїхав до Хаену посланець від короля Фердинанда, щоб доставити листа короля. Поки Альгамар обмірковував відповідь, він віддав наказ поселити християнського воїна в замку. Щоб віддати повинні почесті посланнику, родичу короля, Сулейман запросив його одного разу на вечерю. Коли подавали десерт раптово три сестри увійшли у кімнату бавлячись, але побачивши запрошеного, швидко вийшли як і зайшли. Проте із-за такої оказії Сулейман порахував своїм обов’язком офіційно представити їх гостю, в результаті чого викликав величезне захоплення у кабальєро, і з тієї миті він з нетерпінням чекав часу, коли ж випаде можливість ще раз їх побачити. Альгамар готував відповідь кастильскому монарху цілих п’ять днів і мандрівнику довелося повернутися в Бургос, але він ніяк не міг забути ціх трьох ягідок, і в надії зустріти їх – знову відправився у шлях до Джайєну (Хаену). Коли він прибув до воріт міста, і подумав, що кращий спосіб пробратися в укріплений замок був через стіну саду. Він підпалив кущі на іншому кінці стіни, щоб відвернути вартових, і сам пробрався за стіну саду. Однак у цей момент в саду гуляли три маврітанкі, що втікли, сильно злякавшись шуму. Лицар сховався в саду, сподіваючись, що коли вогонь погасять, три сестри повернуться до своїх розваг. І дійсно незабаром вони вийшли з замку наспівуючи пісню «Де ти зараз, красень-кавалер, можливо лише побачити тебе хоч раз, яким сумним стало моє життя, ти загубився десь далеко на чужині». Кабальєро вийшов до них з-за кущів і запитав їх, чи не він той кавалер, про якого вони співали, і що він з тих пір як їх побачив, безпам’ятно закохався в них у всіх трьох … Зі сльозами на очах Аша розповіла, що їх любов неможлива , тому що їх батько обіцяв видати її заміж за багатого пана з Гранади, родича короля Альгамара, і що вона теж страждала від любові до нього. Зітхаючи, сестри вирішили зайти в замок, а кабальєро мав намір піти за ними, але був виявлений вартою, схоплений і доставлений до Сулеймана. Сулейман впізнав мандрівника і запитав з яких мотивів він опинився в замку, на що однак молодець не відповів, що розлютило Сулеймана, але згадавши що посланник – родич короля Фердинанда, той вирішив покластися в усьому на рішення Альгамара. Через кілька днів приїхав мавританський правитель і зустрівся з християнином, який розповів йому чесно все як було. Король вирішив зустрінуться з трьома сестрами. Після розмови з ними мавританський король викликал свого родича, яку були обіцяні сестри, і Сулеймана і сказав йому: – ось ми всі троє чоловіків кохаємо твоїх дочок, тому нехай Аша буде належати християнину, а Фатіма і Марьен самі оберуть собі чоловіка з решти двох. На що Сулейман зніяковіло відповідав: – так якщо б я мав сто дочок, віддав би сто, і якщо ви хочете саме цю, звичайно я не можу відмовити, також не міг би відмовити я і вашому братові, якому я обіцяв всіх трьох раніше, і моє серце не тужить, що я віддаю її християнину, ні з-за релігії, а тому що я знаю, що він хороший лицар, сильної відваги і доброго роду, а лише тому сумую, що виїде вона і ніколи її більше не побачу. Але тут втрутився сам кабальєро, який пообіцяв, що він буде як мінімум раз на рік навіщати батька, і вирішили вони що нехай, Фатіма і Марьен самі вибирають собі чоловіків. На наступний же день Альгамар надіслав депешу Фернандо з розповіддю, що трапилося, і християнський правитель, що був у місті Убеда, відповів, що хотів би повністю взяти витрати на себе. Молоді поїхали в Убеду, де пройшло хрещення прекрасної маврітанкі і в подальшому відбулися їх заручини.

Три маврітанки
(вильянсіко з Cancionero del Palacio)

Tres morillas m’enamoran en Jaén
Axa, Fátima y Marien

Tres moricas tan loçanas
Tres moricas tan galanas
Ivan a coger mançanas en Jaén
Axa, Fátima y Marién

Con su grande hermosura,
Crianza, seso y cordura,
Cautivaron mi ventura y mi bien,
Axa, Fátima y Marién

Yo vos juro al Corán
M’aveis puest’ en grande afan
Do mis ojos perarán tal verén
Axa, Fátima y Marién

У трьох маврітанок я закохався в Джайене
У Ашу, Фатіму і Марьен …

Три маврітанкі, такі юні
Три маврітанкі, такі прекрасні
Пішли збирати оливки в Джайене
Ох, Аша, Фатіма і Марьен!

Їх велика краса
Їх виховання, розум і розсудливість
Полонили мої щастя та вдачу
Ох, Аша, Фатіма і Марьен!

Я поклявся б на Корані
В який ви так сильно вірите –
Куди б ні кинув я свій погляд
Скрізь я бачу: Ашу, Фатіму і Марьен!

Дівчина, покажи мені свої очі
(вильянсіко из Cancionero del Palacio)

Niña, erguídeme los ojos
Que a mi enamorado me án
No los alçes desdeñosos
Sino ledos y amorosos
Que mis tormentos penosos
En verlos descansarán
Дівчина, покажи мені свої очі,
В які я так закоханий
Не роби їх такими презирливими
А лише веселими і люблячими
Ох, нехай муки мої тяжкі
Вщухнуть, тільки б побачити їх

* * *

6. Пісні сефардів

СефардиУ 1492г. Гранада впала під владу монархів Кастилії і Леона – Ізабели і Фердинанда, і на цьому закінчилася історія країни Аль-Андалус. У тому ж році нові правителі видали Декрет, що змушував всіх Гранадських євреїв (сефардів) або прийняти християнство, або залишити іспанські землі. Усі часи існування Аль-Андалус євреї в Гранаді мали особливий статус, повністю рівноцінний мусульманам. Вони займали високі посади в управлінні містом і країною. При цьому половина економіка країни, а саме – сільське господарство, управлялося мусульманською громадою, а друга половина – ремесла, торгівля і господарство міста – єврейською. Такий значний вплив сефардів в суспільстві і послужив причиною такого жорстокого королівського Декрету.

У 1492г. сефарди Гранади приймають рішення виїхати з країни. До цього моменту в Гранаді проживало близько 50000 євреїв. Вони роз’їхалися по країнах Cредіземноморья, в основному осівши в Греції, Туреччини та Сирії. Сефарди і донині зберегли пізню гранадську латинську мову – ладіно – суміш стародавнього іспанського з арабськими та єврейськими словами, а також свою особливу культуру, музику і пісні. З часів Аль-Андалус сефарди славилися своїм інструментальним музичним мистецтвом.

Розцвітає троянда
(сефардська пісня невідомого автора, Гранада, XV століття)

La rosa enflorece
Hoy en el mes de mai
Mi neshama s´escurese
Firiéndose el lunar

Los bilbilicos cantan
Con sospiros de aver
Mi neshama y mi ventura
Están en tu poder

Los bilbilicos cantan
En el árbol de la flor
Debaxo se assentan
Los que sufren de amor

Mas presto ven palomba
Mas presto ven a mi
Mas presto ven querida
Corre y salvame

Розквітають троянди
У місяці травні
Затьмарюється моя душа
І раниться місяць

Співають солов’ї
Зітхають від вітру
Моя душа і моя доля
У твоїх руках

Співають солов’ї
На квітучому дереві
Сідайте в тіні його
Ті хто страждає від кохання

Лети швидше голубка
Лети швидше до мене
Лети швидше, моя люба
Поспішай і врятуй мене

* * *

7. Пісни морісків

1492 рік. Рік падіння Гранади і рік відкриття Америки Колумбом. За легендою останній мавританський правитель Гранади – Боабділ (Абу-Абдуль) – залишаючи місто розминувся на давньоримському мосту через річку Хеніль з Колумбом, який направлявся в цей момент запропонувати свої послуги Фердинанду і Ізабеллі, і на цьому мосту його наздогнав гонець від севільського короля, який погодився відправити експедицію Колумба, щоб усі почесті за це відкриття не дісталися Фердинанду і Ізабеллі.

Вигнання морісков з Гранади біля воріт Ельбіри (південні ворота Гранади), бл.1614У 1492h. багато мусульман, особливо мавританського походження, залишають країну і переїжджають в Північну Африку в Марокко, Алжир, Мавританію. Подібні міграції тривають ще близько 120 років після падіння Аль-Андалус. Тим же, хто залишався, було велено прийняти християнство, і ця частина населення отримання назву “моріски”. Значна частина морісков продовжувала таємно розмовляти арабською і потайки, коли ніхто не бачить, сповідувати свою релігію та звичаї. Інша частина була змушена переховуватися в горах. Протягом більше ста років після падіння Гранади моріски піднімали численні повстання проти християн, і гоніння на них то посилювалися, то слабшало. Приблизно з 1567 морискам були остаточно заборонено використання арабської мови і звичаїв. У тому числі було заборонено використання музичних інструментів (і з цього моменту в Іспанії перестають використовувати “уд”, і залишається тільки гітара). Морискам було наказано вивчити кастильську мову, проте навіть коли моріски говорили кастильскою, вони зрідка продовжували використовувати арабський алфавіт на письмі (явище, відоме під назвою “аль-джамія”). У 1609-1614 більше 300 тисяч морисков були вигнані з Іспанії, і переїхали в країни Північної Африки.

Альгамбра: замок мавританських правителів в ГранадіІспанський романс “Вулицями Гранади проїжджав король мавританський” був записаний придворним композитором XVI століття Луїсом Нарваєсом з Гранади, проте вважається, що цей романс був складені морісками і переведений з арабської (або записаний на аль-джамії). Романс оповідає про взяття в 1482 році християнами міста Аляма на кордоні Аль-Андалус – подію, яка означало подальше неминуче падіння всієї Гранади. У патетичних тонах романс оповідає про останнього нещасного мавританського правителя Боабділа, перераховуючи його помилки, через які сталося падіння Аль-Андалус.

Вулицями Гранади проїжджав король мавританський

Paseábase el rey moro
por la ciudad de Granada
Cartas le fueron venidas
como Alhama era tomada

Las cartas echó en el fuego
y al mensajero matara,
echó mano a sus caballos
y las sus barbas mesaba

Apeóse de una mula,
y en un caballo cabalga
mandó tocar sus trompetas,
sus añafiles de plata

Porque lo oyesen los moros
que andaban por el arada
Cuatro a cuatro, cinco a cinco
juntado se ha gran batalla

Allí habló un moro viejo,
que era alguacil de Granada:
¿Porque nos llamaste, rey,
a qué fue nuestra llamada?

-Habéis de saber, amigos,
una nueva desdichada:
que cristianos de braveza
ya nos han ganado Alhama

Allí habló un gran faquí
de barba crecida y cana:
-Bien se te emplea, buen rey,
buen rey, bien se te empleara

Mataste los aBencerrajes,
que eran la flor de Granada,
cogiste los tornadizos
de Córdoba la nombrada

Por eso mereces, rey,
una pena muy doblada
que te pierdas tú y el reino,
y aquí se pierda Granada.

-¡Ay de mi Alhama!

Вулицями Гранади
проїжджав король мавританський,
І прийшло йому послання,
що Аляма взята

Кинув він послання у вогонь,
а гонця вбив,
Потягнув за коней,
і зметнулися їх гриви

Спішившись з мула,
і осідлавши коня,
Послав він грати в ріжки
і срібні труби

Як почули труби маври,
що знаходилися в полі,
Чотири по чотири, п’ять по п’ять
зібралися вони натовпом

З неї вимовив старий мавр,
що був альгвасілом Гранади
– Навіщо покликав ти нас, король,
про що гуділи труби?

– Повинні знати ви, друзі,
про нову втрату:
Хоробрі християни
взяли Аляму

Потім мовив шановний мудрець,
з великою бородою і тростиною:
– Заслужив ти, добрий король,
ох, заслужив …

– Ти вбив Бенсеррахів,
що були цвітом Гранади,
і ти привів зрадників –
лицарів з Кордоби

– Від того це здається тобі, король,
такої сильним болем,
що ти вже втратив себе і своє королівство,
і зараз ми втрачаємо Гранаду …

Ах, біль моя, Аляма!

Дворик левів у замку Альгамбра: місце вбивства Боабділом останньої не-мавританської Гранадської знаті - сім'ї Бенсеррах-ів

* * *

8. Кордоба

Моріски були вигнані з християнської Іспанії, проте і досі вони живуть з поглядом і думами, зверненими назад у своє велике минуле – епоху Аль-Андалус і золотий час Медіни таз-Захари – “Міста-квітки” Кордоби. Мусульмани покинули Іспанію, але Іспанія, незважаючи на спроби християнських монархів середньовіччя применшити внесок мусульманського світу – ввібрала в себе всю їх багатющу спадщину, досі проявляючі себе у їх культурі, музиці, літературі та поезії, в яких назавжди і нерозривно змішалися християнське і мавританске, минуле і сьогодення…

Кордоба вночі: римський міст, головна мечеть, християнський собор

На завершення програми звучить тема іспанського композитора XIX століття Ісаака Альбеніса “Кордоба” в інтепретаціі сучасного іспанського композитора Роке Баньйоса і аранжуванні іспанської групи старовинної музики Cinco Siglos (“П’ять століть”).

Написать комментарий

Вы должны войти чтобы написать комментарий.